Зима - чудова пора року... Казкова, морозна, неповторна... Зимові вечори -  чарівні, особливо, коли йдеш по вулиці, тиша, сріблястий килимок виблискує під вечірнім ліхтарем, який невпинно виконує свою справу, освітлює шлях подорожньому... І здається, що ти не просто йдеш по вулиці, яка стоптана тобою не днями, не місяцями - роками, здається, що ти потрапив в казку, яку пишеш лише ти, і вона - зима. Я люблю мороз, цей різноманітний та кольоровий одяг, який дивні люди так довго обирають, намагаються купувати такі речі, щоб вони комусь подобались, і нехай вони непрактичні, недостатньо захищають від вітру, зате це ж "по-модному", але насамперед це повинно бути зручним та теплим, адже "Морозенко" нікого не пощадить, не в його правилах... 

    Гірка... Перед очима промайнула безтурботна та весела частина дитинства, яку ми називаємо "пустощами". 

    "Хочу повернутися в дитинство" - сказала я. Запропонувавши знайомим відвідати цю гірку, вони на диво  погодились. Вона знаходилась за нашим районним будинком культури. Домовились ми зустрітись там сьогодні, о 13.00. З самого ранку я чекала на цю подію, і ось, я, гірка, друзі. Так, як ми вже дорослі, саночок не маємо, але нічого, ми знайшли вихід, спускалися на клейонках. Летиш з гірки, все життя перед очима, тобі в усі боки "б'ють" ямки, але ж весело то як. І нехай хтось скаже: "В дитинство впали", але, які б ми не були, в кожному з нас плекається ця дитина, яка підростає, і з часом іі називають дорослою людиною. 

                                                                                                     Лілія Цвєткова

          До вашої уваги, кілька фото з місця подій.