RSS
Чорнобаївський сайт
Офіційний сайт смт.Чорнобай. Я люблю своє рідне містечко!
Работу предлагаю Главная страніца Работа нужна Услуги предлагаю Софт Услуги нужны
Офіційний сайт Чорнобай Чорнобай робота Чорнобай послуги

КоханняВсе починалося із кошенят.
   У підлітковому віці я був одним із тих, кому не щастило з дівчатами. Звісно, я ходив на танці і вечірки та проводив чимало часу, спілкуючись у модних кав'ярнях, і все ж, коли наставав час іти додому, я сідав у автобус сам. На щастя, я був оптимістом, сповненим амбіцій. Провівши кілька років без конкретного заняття й так ні з ким і не познайомившись, я став членом рок-групи, зайнявся верховою їздою і влаштувався розвозити весільні торти в готелі. Зустрічаючи на шляху чимраз більше людей, я незабаром збагнув, що справа не в тім, що ви думаєте, а в тім, як ви думаєте; не в тім, що кажете, а в тім, як ви це висловлюєте; і не в тім, що ви робите, а як. Невдовзі я вже не їхав сам автобусом додому, як колись. До мене линули дівчата, і я зближувався з багатьма. А в двадцять із лишком років я познайомився із чарівною дівчиною, і ми побрались. Але що я на власному гіркому досвіді пізнав, то це те, що сподобатися і зблизитися - тільки перший крок, а сподобатися і зблизитися із відповідною для вас людиною - це зовсім інша справа. 
   Наш шлюб розпався, і я виїхав до Португалії. Там я відкрив модельний фото-салон на горішньому поверсі розкішної камениці в самому серці Лісабона. Коли я зустрічався з клієнтами чи розвозив каталоги, одне ім'я, здавалося, безперестанку виринало в розмовах із рекламними агентами. «Ви співпрацюєте із модельною агенцією Венді?» «Венді працювала моделлю в Ів Сен-Лорана в Парижі; вона добре знається на своїй, справі». Знаєте, Венді танцювала в трупі Національного балету. «У Венді власний літак». 
   «Ні, не співпрацюю я з Венді і, ні, я з нею ще не знайомий!» - відповідав я. Більше того, мене починало «діставати те, що, куди б не пішов, всюди вигулькувало її ім'я. Невдовзі Міс Сама Досконалість  опинилася першою в моєму списку осіб, бачити яких у мене не було ані найменшого бажання. 
   Аж тут трапилася нагода, протистояти якій моя незріла авантюрна натура не могла. Одна моя клієнтка, редактор провідного жіночого журналу, якось поцікавилася, чи не зміг би я зробити фото на обкладинку наступного номера. Замовлення виявилося набагато прозаїчнішим, аніж я сподівався. Знімок мав бути поміщений на обкладинці щорічного номера, присвяченого в'язанню. І потрібна їй була фотографія трьох кошенят у кошику серед клубків вовни для в'язання. Де мені шукати трьох кошенят?  подумав я, тілько-но поклавши слухавку. - Ага, знаю», підказав «витівник» всередині мене, - Чому б не задзвонити «диво-дамі" Венді і не доручити справу їй? 
   Знайшовши в довіднику телефон її агенції, я набрав номер, Секретарка попросила зачекати, а через декілька хвилин я почув голос на протилежному кінці: 
- Алло, Венді слухає. 
- Привіт. Мене звуть Ніколас Бутмен, я фотограф. 
- Я знаю, - відказала вона тихо. 
- Мені потрібні троє кошенят... як моделі, - пояснив я. Я очікував, що делікатність у її голосі зникне, проте вона, як і раніше, трималася спокійно і люб'язно. Я вирішив ризикнути і випробувати її реакцію далі. - Мені також знадобиться маленький кошичок, кілька клубків кольорової вовни, два шматки фанери метр на п'ятдесят сантиметрів завбільшки, два затискачі і трохи алюмінієвої фолії. 
   Переважна більшість модельних агенцій послала б під три чорти фотографа, що узявся диктувати свої вимоги і наполягав, аби протилежна сторона надавала реквізити, але «диво-дама» спокійно зустрічала кожне моє прохання ствердною відповіддю, Ми завершили розмову, попередньо домовившись про дату і час зустрічі. 
   У будівлі, де розміщалась моя студія, зберігся старовинний дерев'яний з металічною сіткою ліфт. Призначеного дня, рівно о п'ятій, я почув, як запрацював двигун ліфта, і вирішив, що прибув хтось із асистентів Венді. Ліфт зупинився, і кількома секундами по тому Сесілія, що вела прийом відвідувачів, відчинила двері. «Треба віддати належне за пунктуальність, - відзначив я подумки,  бач як вишколила своїх працівників». (Серед численних принад Португалії пунктуальність помітно відсутня.) Сесілія увійшла до кімнати у супроводі жінки такої неймовірної краси, якої я за все своє життя не зустрічав. «Мамо рідна! Вона прислала одну зі своїх манекенниць», - прикинув я. Мені в голові зазвучало «Болеро» Равеля, коли ця спокійна, прегарна і вражаюча жінка підвела свої яскраво-блакитні очі на мене, усміхнулася, простягнула руку і сказала: 
- Привіт, мене звуть Венді. 
   Нелегко пояснити, які почуття мене охопили, але я спробую. Я ніби втрачав відчуття реальності. Моя здатність перетравлювати те, що відбувалося, загальмувалася - так, мабуть, почувається людина у шоковому стані. Коли вона заговорила, оркестр у голові залунав голосніше. 
   - Я привезла кошенят. Ви не просили, але дорогою я заїхала до ветеринара. Він їх оглянув і увів легке заспокійливе, - доведеться зачекати тридцять хвилин, поки воно почне діяти. Я також привезла фанеру і затискачі. Я так розумію, що ви використовуватимете рефлектор - ви не згадували, але я прихопила кілька гвинтиків. У мене склалося враження, що ви плануєте приклеювати фолію до дерева, тому я і клей прихопила, хоч про нього не було мови. 
   Ну і ну! Вона мала рацію, я дійсно планував робити рефлектор, щоб світло відбивалося на кошенят, бо прямий спалах міг би їх налякати. Я був вражений і знічений. У мене було відчуття, що земля втрачає силу тяжіння і я опиняюся в стані невагомості. Я не міг відвести від неї погляду. Так, вона була до нестями гарна, але мене вабило щось у її поведінці. У ній було стільки доброзичливості. 
   Чекаючи, поки кошенята вгамуються, я почав складати рефлектор. Коли я встановив фотоапарат, Венді підійшла до вікна, що Виходило на. Нижнє місто, район в центральній частині Лісабона, де впродовж століть поети, митці та письменники збиралися по кав'ярнях. 
   - Люблю Нижнє місто, - промовив я, повернувшись до неї, - воно таке живе та романтичне.
Лісабон

    - Я теж, - відказала вона. Я тонув на очах. 

   - Ви б не подали мені руку допомоги? - спитав я. 

Вона повернулася до мене обличчям і простягнула долоні. 

   - Хоч дві, якщо треба, - вона усміхнулася знову, і моє серце завмерло. 

   І так ми стояли навкарачки на підлозі, обличчям одне до одного, розділені півметровим шматом фанери. Ми почали скручувати фолію, Венді зі свого кінця, а я зі свого, і віддаль між нами поступово зменшувалась. Коли ми опинились уже зовсім поруч, на якусь мить наші руки торкнулися одна одної. Мені перехопило дух. Все, що відбувалося далі, - на грані сюрреалізму, але я пам'ятаю все в найдрібніших деталях. 

   Заряд енергії шаленої сили, незнаної доти, пронизав моє єство з ніг до голови і перекинувся на неї. Я глянув їй у вічі і почув цей голос - знаю, це був мій власний голос, але він пролунав не зсередини, як звично, а ніби ззовні, - і цей голос промовив: 

   - Нічого безглуздішого мені не доводилось говорити, але я вас кохаю. 

   Весь цей час оркестр у мене в голові вигравав, як навіжений, але раптом усе вщухло. Венді дивилася мені просто в очі. 

   - О Боже, - мовила вона. - І що ж нам тепер робити? 

   Я знав, вона відчувала те саме. Я знайшов свою гармонійну протилежність, а Венді знайшла свою. 

   А закінчилося це все - після того як справу було завершено, а Сесілія забрала кошенят додому - довгими-предовгими годинами за розмовою. Ми мали так багато сказати одне одному. Ми ділилися мріями і сподіваннями, переживаннями і думками. Нас забавляли одні й ті самі речі, так само пристрасно ми сприймали інші - це так ніби на давню міцну дружбу вдалося написати музику.

   У нас із Венді було багато спільного. Як і я, вона була британкою. Для обох Португалія стала другою домівкою. В очах грали пустотливі бісики, що вже про мене говорити, а одягалася елегантно, однак стримано. Таким було і моє кредо в одязі. Що найважливіше, ми займалися аналогічним бізнесом і обоє знали про дух змагання не з книжок. 

   Та було в ній багато чого, мені невластивого. Вона мала витримку і око на деталі. Це сильна особистість, надійна, з чимось глибоко особистим у душі. Слухаючи, вона так віддавалась співрозмовнику, що в нього складалося відчуття, ніби, крім нього, для неї нікого більше не існує. 

   Прокинувшись того ранку, я і гадки не мав, що кількома годинами по тому мій світ зміниться безповоротно. Завдяки Венді я побачив багато що так, як ніколи не бачив раніше. Я ж зі свого боку розповідав їй про місця і людей, про які вона не мала найменшого уявлення. Коли ми весело сміялися чи розповідали одне одному про найсокровенніше, в мене з'являлося почуття гордості, власної значущості та неперевершеності. Вона не боялася розкриватися переді мною, бо я шанував, цінував і трепетно ставився до її ідей. Ні з ким раніше мені не вдавалося так спілкуватись. Можна було собі уявити, ніби ми ціле своє життя шукали в космосі одне одного і нарешті знайшли. Це були рідкісні хвилини щастя. Впродовж наступних кількох тижнів ми намагалися використати кожну вільну хвилинку для зустрічей, а зустрівшись, ми захоплювались розмовами, сміялись, розповідали кожен про своє, мріяли або просто насолоджувались товариством одне одного. 

   3 того часу ми разом. У нас п'ятеро дорослих дітей, і ми, як і колись, шаленіємо одне від одного, Наша пам'ять зберегла обставини тієї першої зустрічі, романтичний ореол якої лише зміцнив наш союз. Звісно, ми переживали й неприємні та скрутні часи, але можливість припинити стосунки - тобто попрощатись із людиною, яка дає нам відчуття повноцінності, - ніколи навіть не розглядалась як варіант. Це все одно, що розітнути серце навпіл. 

   Усім, гадаю, очевидно, що у нас із Венді міцний та щасливий шлюб. Люди часто запитують про секрет успіху такого шлюбу. Спершу я уникав відповіді на таке запитання, вважаючи, що вона очевидна - взаємоповага, спільні інтереси, взаємний потяг тощо. Але минали роки, а питання постійно виникало, і я подумав, що, можливо, відповідь не така проста, як видається з першого погляду. Отож, озброєний знаннями в галузі НЛП, я вирішив, що варто спробувати ідентифікувати спільні риси всіх щасливих взаємин, від побачень до шлюбу, і викласти їх у доступній формі. Мені теж хотілося навчити пари, як не гайнувати часу, як уникати прикрих помилок та не повторювати чулих невдач. Як часто чуєш Якби я знала тоді, що знаю зараз, я б не вплуталася у цю халепу! 

   Зокрема, я поставив собі завдання: 

- знайти пари, котрі, пристрасно закохавшись одне в одного, зберегли силу почуття і рівень зацікавленостї одне одним; 

- визначити, що в усіх цих пар спільного і що живить їхні відносини; 

- подати уроки перших зустрічей, зближення та возз'єднання з вашою гармонійною протилежністю крок за кроком у легкозасвоюваній формі.

Продовження

 

Як би ви хотіли назвати нашого котика?
[ Результаты · Архив опросов ]
Всего ответов: 45
Реклама на сайті Чорнобай - 063-878-77-71 Ковка Киев
Найближчі населені пункти до селища міського типу    Чорнобай: Ви власник цих сайтів, пропоную співпрацю! м. Золотоноша20 км
смт. Оржиця29 км
м. Черкаси32 км
смт. Драбів34 км
смт. Новооржицьке48 км
м. Гребінка50 км
с. Великі Липняги56 км
м. Сміла59 км
м. Лубни61 км
П`ятниця
26.04.2024
07:30
[ Управління профілем ]
Онлайн радио

OnLine
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Користувачів онлайн:
На сайті Чорнобай були:

Ремонт компютерів настройка та устаноака систем, програм та антивірусів, створення рефератів, дипломних, курсових, робіт.Банери та дизайн. Створення сайтів Черкаси - Чорнобай тел. - 063 - 878 - 77 - 71 - 096 - 180 - 12 - 12
Creative Commons License
This work is licensed under a Creative Commons Attribution-ShareAlike 2.5 Generic License.